Нещодавно в ефірі одного з українських телеканалів Міністр юстиції Денис Малюська заявив про намір продавати тюрми, адже їх, за його словами, в країні більше, ніж потрібно. Також міністр висловив бажання створити в Україні приватні СІЗО. Малюська переконаний, що бізнес дасть комфорт ув’язненим, а держава забезпечить безпеку.
Це не є новацією міністра, адже подібна практика вже існує у багатьох країнах світу.
Зокрема, останніми роками у світі активно поширюється практика приватних тюрем. Прихильники приватизації запевняють, що це дуже вигідно для бюджету, оскільки приватні компанії отримують максимальні прибутки при мінімальних затратах. Опоненти даних тверджень заявляють про часті корупційні скандали у таких закладах.
Приватні в’язниці існували і в минулі століття. Зокрема, в часи Середньовіччя багаті землевласники (феодали) відправляли у правні тюрми злочинців, селян, своїх переможених ворогів. Процес тортур і утримання вартував грошей, тому в’язниці повсюдно обслуговувалися окремими феодалами, а не королівською (державною) владою.
Сполучені Штати стали першою державою Нового часу, в якій була відроджена традиція приватних тюрем. Тут вони виникли у кінці 1780-х рр., одразу після перемоги над Великою Британією у війні за незалежність. Поглибилася дана практика вже після Громадянської війни 1861-1865 рр. У плантаторів півдня, які позбулися рабів через поразку у війні, бракувало робочої сили. Місцеві тюрми були переповнені, а у період розрухи коштів на їх утримання не було.
За таких умов у штаті Джорджія у травні 1868 року місцевий губернатор Томас Раджер передав приватним компаніям 100 ув’язнених представників негроїдної раси, які, отримавши свободу, масово намагалися нашкодити своїм колишнім власникам. Сума угоди склала 2500 доларів (великі гроші на той час). Компанії мали забезпечувати засуджених харчуванням і житлом. Варто відзначити, що умови життя були не прості, і про гуманізм до в’язнів навіть не йшлося, тому від тяжких умов невдовзі померло 16 осіб.
Проте система себе повністю виправдала. І у 1869 році керівництво штату віддало в «оренду» ще майже 400 засуджених, яких відправили працювати на будівництво залізниці. Ув’язнених мали утримувати не гірше, ніж у державній тюрмі, але на практиці вони тяжко працювали за їжу, мінімальний одяг і місце в бараці (такий собі ГУЛАГ в мініатюрі).
Штат Джорджія, який був розорений війною, почав збагачуватися саме за рахунок таких угод. За перших п'ять років керівництво штату зуміло заробити 35 тисяч доларів. А у 1876 році була укладена угода на 20 років із сумою в 500 тисяч доларів.
У 1908 році через активні протести і тенденцію до гуманізації суспільства така практика була заборонена.
До ідеї приватних тюрем знову повернулися у 1970-х рр. Тоді президент США Річард Ніксон оголосив війну наркокартелям, які заполонили країну з Латинської Америки (Мексика, Болівія, Колумбія тощо). Протягом 1980-х рр. число засуджених за розповсюдження наркотиків сягнуло півмільйона осіб, через міграцію з півдня загострювалась криміногенна ситуація. В умовах ідеологічного протистояння з Радянським Союзом, величезних видатків на армію та озброєння, адміністрації президента Рональда Рейгана довелося обмежувати кошти на фінансування тюрем. У 1984 році розпочала роботу приватна компанія Corrections Corporation of America, яка займалася управлінням в’язницями. Компанія одразу отримала притулок для нелегальних мігрантів з Мексики та Куби у Х’юстоні, штат Техас. У 1986 році компанією була збудована в’язниця для малолітніх — Shelby Training Center, а ще через шість років — тюрма суворого режиму: Leavenworth Detention Center.
На початок 2000 року в США вже налічувалося 153 приватні тюрми, в яких перебувало близько 120 тисяч осіб.
На сьогодні ситуація у Штатах не рівномірна. Загалом по країні у приватних тюрмах перебуває 10% ув’язнених. Штат Арізона є абсолютним рекордсменом у цьому питанні: тут 20% в’язнів знаходяться саме у приватних тюрмах.
Перша приватна в’язниця у Великій Британії була відкрита 28 років тому. У 2013 році ця тюрма знову повернулася під контроль державних органів. Зараз у королівстві налічується 16 приватних в’язниць, які розміщені здебільшого в Англії, частина — в Уельсі та Шотландії. За різними даними, там утримується до 15 тисяч осіб.
Тюрми контролюються Sodexo Justice services (4 тюрми), Serco (6) і G4S — найбільша компанія, яка працює у сфері безпеки. У ній зайнято 600 тисяч працівників.
На Зеленому континенті, як і у Великій Британії, приватні фірми відкрили тюрми 28 років тому. The GEO Group управляє 6 тюрмами, Serco — 2 та центрами, де утримують нелегальних мігрантів. G4S — 7 та володіє правами на перевезення в’язнів. Останнім часом через величезний потік нелегальних мігрантів, терористичну загрозу з боку мусульманських радикалів число засуджених неухильно зростає, через що уряд проводить політику зі збільшення впливу приватних компаній на їх утримання.
У 2004 році парламент Ізраїлю підтримав законопроект про приватні тюрми. Приватні компанії почали вести роботи з будівництва тюрем, однак у 2009 році Конституційний суд країни визнав такі дії неконституційними. Судді мотивували своє рішення тим, що право на насилля, а саме ув’язнення, є прерогативою виключно державних органів. А передача ув’язнених у руки приватної компанії позбавляє цей процес легітимності, що є порушенням права засуджених на свободу і виходить за межі порушення.
Приватними в’язницями керують недержавні структури. Туди відправляють злочинців після вироку суду. У таких тюрмах обов’язково присутні інспектори, діяльність яких фінансується за кошти державного бюджету. Вони стежать за дотриманням правил і умов контракту з утримання засуджених. За кожного засудженого з державного бюджету сплачується сума компанії, яка утримує таку тюрму.
Прихильники існування приватних тюрем наводять такі цифри: у США приватні компанії за утримання одного в’язня одержують 70 доларів, що у два рази менше, ніж на це витрачають державні органи.
При цьому приватні компанії часто відмовляються утримувати важкохворих засуджених.
Часто приватні тюрми критикують за неефективне управління, поширення серед ув’язнених наркотичних засобів. Також у роботі таких установ є чимало суперечностей: з одного боку, обов’язок перевиховати людину, аби вона не скоїла правопорушення у майбутньому, з іншого — гонитва за прибутками, що часто відображається у намаганні економити ресурси за рахунок прав ув’язнених.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Мін’юст збирається відкрити приватні СІЗО.
Також українські в’язні зможуть подавати онлайн скарги щодо умов тримання.
Зазначимо, що, за словами міністра юстиції, наразі точно невідомо, скільки ув’язнених перебуває у тюрмах.
Додамо, що очільник Мін'юсту був неприємно вражений умовами в українських СІЗО.